Роками я був тим самим «надто зайнятим». Я відхиляв запрошення одне за одним, бо волів витрачати цей час на роботу, самотужки, просуваючись у своїх проєктах.
Це не помітно одразу. Аж поки одного дня ви не підводите голову: друзі перестали запрошувати, зв'язки згасли без жодної сварки, лише через мовчання. І коли самотність зрештою вдаряє, коли ви хочете оживити ці призупинені дружби, ви виявляєте, що це стало важко. Саме тоді я зрозумів одну річ: відбудова соціального кола не імпровізується, над нею працюють.
Що я зробив, конкретно
Замість того щоб картати себе, я зробив те, що вмію: шукати. Протягом кількох місяців я збирав серйозні наукові дослідження про дружбу й соціальний зв'язок, праці Jeffrey Hall, Robin Dunbar, Leon Festinger чи Robert Zajonc, серед інших. І я скористався ними насправді: я відновив виснажені дружби й створив нові.
Звідси й народився Метод 200 годин. Це те, що я хотів би, щоб мені простягнули в той момент: ці дослідження, перетворені на конкретні дії, де кожен модуль тримається того самого провідного мотиву — свідомо присвячувати час тому, щоб будувати й зміцнювати свої зв'язки.
Чи була самотність вибором, чи ні, вона не вирок.
Моє переконання
Я не вірю, що дружба — це дар, відведений для обраних. Це навичка, зіткана з годин і повторюваних жестів, а все, що є навичкою, можна опанувати. Саме про це те, чим я тут ділюся: чіткий, чесний метод, із 30-денною гарантією повернення коштів.